Стародубська республіка

VI. Михайло Миклашевський.

Біографія Миклашевського. Соратник Мазепи. Патріот України. Культурний діяч. Борець за українську незалежність. Загибель Миклашевського. Пам'ять про Миклашевського у Новозибкові.

Роками найбільшого розквіту економічного, політичного та суспільного життя Стародубщини став час гетьманування на Україні Івана Мазепи, цього патріота нашої Батьківщини, що віддав своє життя справі визволення України. Вірним соратником Мазепи був стародубський полковник Михайло Миклашевський, який справою свого життя вважав визволення України від іноземного поневолення, та прикладав усі можливі зусилля для подальшого підвищення добробуту стародубців, для розвитку української культури на Стародубщині.

Народився Михайло Миклашевський близько 1640-го року, на Правобережжі Дніпра. Його батько, Андрій Миклашенко, був реєстровим козаком Чигиринської сотні, учасником Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, а служба у Чигирині надавала йому можливість завжди бути у центрі подій гетьманської столиці України. Його ж синові Михайлу довелося у важкі роки української Руїни бути серед найбільших керівників Гетьманської держави, та власними силами відбудовувати рідний край. У 1671-1672 рр. Михайло Миклашевський був близьким співробітником гетьмана Дем’яна Многогрішного, спочатку військовим товаришем, потім дворянином і одним з головних дорадників гетьмана, брав участь у посольстві до Москви. Після повалення гетьмана Многогрішного російським урядом, Миклашевському довелося розпочинати службу наново, за нового гетьмана Івана Самойловича. У 1675-му році він був глухівським городовим отаманом, а у 1679-1682 рр. ніжинським полковим осавулом. Але неабиякі здібності Миклашевського та його завзята праця на користь України привернули до нього увагу гетьмана Самойловича. З 1682-го року він займає відповідальні пости в уряді гетьмана – генерального хорунжого та генерального осавула. І тільки бурхливі події 1687-го року, що закінчилися арештом гетьмана Самойловича російською владою, змусили Миклашевського залишити службу на гетьманському уряді. Але новий гетьман Іван Мазепа не менш Самойловича поважав та шанував організаторські здібності Михайла Миклашевського, тому вже 1689-го року його знов призначено генеральним осавулом, а після візиту Мазепи до Москви він став також і московським стольником. Та у планах Мазепи була відбудова українських полків, які повинні були стати міцною базою у боротьбі за незалежність України, тому саме Миклашевського Мазепа призначає полковником у Стародубський полк, як найрозвинутіший економічно край Гетьманської України.

А розбудовою Стародубщини гетьман Мазепа зайнявся відразу після свого обрання на гетьманський уряд. Головним чинником розвитку економічного та культурного життя гетьман вважав міцні позиції церкви у суспільстві. Церква володіла значними земельними угіддями на Стародубщині, монастирська промисловість відігравала значну роль у економіці краю, умови життя та праці робітників та селян на землях церкви були чи не найкращими на Стародубщині. При церквах існували школи для місцевого населення, священики та ченці стали найосвіченішими людьми свого часу. Завданням церкви у добу Мазепи стало протистояння спробам Москви нав’язати Україні власну ментальність, що була заснована на багатовіковому відриві Росії від Європи. Українська ж церква повинна була виховувати з українців справжніх патріотів своєї Вітчизни, готових до боротьби за її визволення. Таким чином саме розбудовою церковного життя на Україні, як і на Стародубщині, зайнявся гетьман Мазепа у перші роки свого гетьманування.

Першим монастирем на Стародубщині, якому взявся допомагати гетьман Мазепа, був Каменський Успенський монастир у селі Забрама сучасного Климівського району. Цей монастир розташований у оточеній лісами живописній місцевості на правому, високому і кам'янистому березі річки Снів. Заснований він у 1681-му році старцем Іоною Волховським, духівником стародубського полковника Семена Самойловича. У соборі монастиря зберігалася чудотворна ікона Новодворської Богоматері, пожертвувана обителі при її заснуванні Чернігівським архієпископом Лазарем Барановичем. У 1687-му році гетьман Мазепа затвердив за монастирем нові землі та надав грошової допомоги. А у 1693-му своїм Універсалом оголосив про створення під Стародубом нового дівочого монастиря на хуторі Печеники. Але Михайло Миклашевський, зайнявши полковничий уряд, відразу ж узяв справу розбудови церковного життя на Стародубщині у власні руки, і тепер гетьман Мазепа міг уже не турбуватися за стан культури та економіки у краї.

Михайло Миклашевський вирішив перетворити місто Стародуб на справжню культурну та архітектурну столицю Сіверського краю. З цією метою у місті розпочинається грандіозне будівництво. У 1690-му році полковник оновлює церкву Михаїла Архістратига (свого небесного патрона) на Заріччі, та будує три нових – Воскресіння, Юрія та Успенську. У 1691-му році на кошти Миклашевського «з товаришами» відбудована стара Миколаївська церква, епохи Речі Посполитої, яку відтепер стародубці називають «Старий Микола». Нарешті 1698-го року Миклашевським побудована у Стародубі Преображенська церква. І якби-то не початок Північної війни, у якій українським козакам довелося воювати на боці імперської Росії проти Швеції за Балтійське море, невідомо, скільки ще корисного для Стародуба встиг би створити полковник Миклашевський. Але не судилося стародубським козакам відбудовувати й далі рідний край, а судилося накласти своїми головами у чужих білоруських полях та на будівництві Ладозького каналу.

Займаючись будівництвом у Стародубі, не забував Миклашевський і про інші місцевості Стародубщини. Так у 1692-му році він допомагає ієромонахові Гарасиму в заснуванні Миколаївського монастиря у селі Каташині сучасного Новозибківського району, а у 1699-му році за свій кошт будує там великий камінний собор на честь Святого Миколи. За часів Миклашевського стародубські майстри набули величезної кваліфікації у церковному будівництві, слава про них звучала по всій Україні, а стародубський полковник, як справжній меценат українського мистецтва, відправляє їх на будівництво церков до Глухова та Києва, де стародубці створюють собор Святого Юрія в Києво-Видубецькому монастирі.

Будуючи церкви, не забував Михайло Миклашевський і про народну освіту. Він запрошує відвідати Стародубщину одного з найвидатніших київських ієрархів, вихованця Петра Могили, що все своє життя був носієм могилянського духу i знаменитої могилянської вченості - Варлама Ясинського. Печерський архімандрит та майбутній митрополит Київський, Галицький i всієї України їздив по Стародубщині з проповідями, а на іменини Миклашевського виголосив у Стародубі «Слово на собор Св. Архістратига Михаїла», у якому високо оцінив заслуги Миклашевського перед українською культурою.

Зростала за полковника Миклашевського й економіка Стародубщини. Володіючи великими маєтностями, він сприяв розвиткові в них різноманітних ремесел та мануфактур. Допомагав полковнику у справі економічної розбудови Стародубщини й гетьман Мазепа. Так наприклад 20 листопада 1704-го року гетьман видав спеціальний Універсал, згідно з яким стародубському полковому писарю Гордію Носикевичу дозволялося греблю на річці Поконці і на цій греблі «по силі води млин построїть». Відповідно до універсала Гордій Носикевич оселив на річці Поконці слободу, яка в народі почала називатися його ім'ям, - слобода Гордієва Буда. З часом Гордієва Буда стала називатися Гордіївкою. На початку вісімнадцятого століття тут було 18 дворів, а в середині того ж століття тут вже була церква Різдва Богородиці, школа, винокурний та прядивний заводи, декілька вітряків. У 1768-му році тут налічувалося 83 двори і 466 жителів. В наші часи Гордіївка стала одним із райцентрів на Стародубщині, а початок їй положив Універсал гетьмана Івана Мазепи.

Бувши соратником Івана Мазепи Михайло Миклашевський мав спільні з гетьманом погляди й на політичне майбутнє України. Ідеалом політичного лідера залишався для Миклашевського гетьман Іван Виговський, який зумів у 1658-му році домовитися з урядовими колами Речі Посполитої про створення державної конфедерації з трьох рівноправних частин – Польщі, Литви та України. Саме умови Гадяцького договору вважав Миклашевський за кращий варіант майбутнього політичного устрою для українського народу. І так само як і Мазепа, Миклашевський вважав, що Гетьманській Україні треба накопичувати сили для майбутньої боротьби проти сильного ворога – Московського царства. А Стародубський полк, як найбільш розвинутий на Україні, повинен бути міцною базою в цій боротьбі. Тому за будь-якого випадку Миклашевський намагався усунути свій полк від участі у бойових діях у складі російського війська, аби таким чином не витрачати власні сили у непотрібних для України війнах, хоч інколи доводилося й стародубцям виступати до походу. Так було, наприклад, у 1693-му році, коли стародубські козаки розгромили татарську орду біля річки Танієв. Але з початком Північної війни ситуація змінилася не в кращий для стародубців бік.

Російський цар Петро І вимагав від українських козаків активної участі у непотрібній для України війні зі шведами. З 1702-го року майже безперервно Стародубський полк на чолі з Миклашевським знаходився на теренах Білорусі, де даремно витрачав свої сили у війні зі шведами та їх прибічниками з боку польської шляхти. У такій ситуації Миклашевський вимагає від гетьмана більш рішучих дій - шукати союзу з поляками, та оголошувати війну росіянам за незалежність України. У 1703-му році Миклашевський самостійно встановлює контакти з польсько-литовськими політичними колами, та на таємних переговорах домовляється про створення у випадку перемоги майбутньої Конфедерації трьох рівноправних народів на засадах Гадяцького договору 1658-го року. Настирливість Миклашевського змусила й Івана Мазепу прискореними темпами розпочинати пошуки союзу зі шведами для війни з Росією. Але тут нещасливий випадок поклав раптом край сімнадцятирічній діяльності Миклашевського на користь Стародубщини та України.

У лютому 1706-го року цар вимагає від гетьмана знову йти походом у Білорусь, і ніякі скарги Мазепи на свої хвороби не допомагають йому цього разу. Стародубський полк виступає також у складі українського війська, і у березні займає місто Несвіж. У ніч на 19/30 березня 1706-го року шведські війська зненацька нападають на Несвіж та наносять велику шкоду українському війську. Полковник Михайло Миклашевський загинув у битві, разом з ним наклали головою погарський сотник Єремієнко, бакланський сотник Іван Мовчан, та більше сотні козаків. Тільки двом сотням козаків удалося урятуватися за мурами Бернардинського монастиря, та відбити усі наступи шведів. Так у чужій землі, на чужій війні закінчилося життя палкого патріота України та Стародубщини Михайла Миклашевського.

Але слава Стародубського полковника Михайла Миклашевського залишилася невмирущою. Нащадки Миклашевського разом з іншими славними стародубськими родами - Ханенками, Борозднами, Рубцями, Косачами, Максимовичами та іншими, зробили ще немало для розвитку української культури та української свідомості на теренах Стародубщини у 18-19 ст.ст. Вони не даремно пишалися славою своїх предків, що у важкі роки боролися за свободу України. Не забувають про полковника Миклашевського на Стародубщині й зараз. Згадують про Миклашевського, наприклад, мешканці сучасного міста Новозибкова, що було засноване згідно з Універсалом полковника від 12 (23) вересня 1701-го року. Надавши порятунок російським старообрядцям на українській землі, Миклашевський допоміг їм встати на-ноги, та відчути себе людьми після років цькувань на них з боку російського уряду. Через це й вшановують полковника Миклашевського сучасні новозибковці – як росіяни, так і українці. Довгі роки з будинку місцевого краєзнавчого музею пам’ятна дошка повідомляла про наказ стародубського полковника «в сотні Топальській на урочищі Зибкій, межи Тростаню й іншими сільцями поміжними найдуючимися над річкою Корною, у вершині, на діброві, знов слобідку, до ласки військової, осадити людьми». А у 1996-му році на честь 295-річчя заснування Новозибкова поблизу залізничного вокзалу було встановлено пам’ятну стелу в ушанування пам’яті великого стародубського полковника, славного сина українського народу. Тепер кожного, хто приїжджає до Новозибкова залізницею, зустрічає згадка про Михайла Миклашевського. А після демократичної революції на Україні 2004-го року, над стелою встановили колону з ангелом, яка хоч і є невеличкою у порівнянні з київською, та все-таки нагадує новозибківцям та гостям міста про ту колону, що височить у Києві на Майдані Незалежності. Таким чином, завдяки Михайлові Миклашевському, не забувають і сучасні мешканці Стародубщини про свій зв'язок з Україною.

 

 

 

40. Михайло Миклашевський. Козацький портрет 18 ст.

 

 

41. Пам’ятна стела на честь полковника Миклашевського у Новозибкові.