Брянське ЗМІ: «Прокляття буйному Стародубу»

Багатовікова історія Стародуба насичена різними подіями, які відбувалися в цьому місті або пов'язані з ним. Одним з цікавих фактів у житті цього древнього міста є прокляття Стародуба, накладене православною церквою. За що ж місто могло заслужити цей гнів?

У XVII столітті південно-західні райони Брянської області були приєднані до України. Верховна влада в Україні належала гетьману, гетьманство у адміністративному управлінні ділилося на території полків.

Стародубський полк був найбільшим і найбагатшим. Чим була обумовлена його значимість? Вся справа в тому, що в XVII столітті Стародуб стає найбільшим з товарообмінних пунктів між Москвою, Україною і сусідніми державами. У першу чергу тут збувається величезна на той час кількість товарів і сировини місцевої промисловості - пенька, масло, мед, віск, хутро, скло і вина.

За стародубським прядивом приїжджають навіть з Архангельська і Риги. Стародубські купці проникають за Волгу на далекий Яїк і вступають у торговельні взаємини з яїцьким козацтвом. Московські, новгородські і архангельські купці везуть у Стародуб соболині хутра, юхту (шкіру рослого бика або корови, вироблену на дьогті), залізо. Таким чином, значення Стародуба як великого торговельного міста було відоме у всіх кінцях світу.

Стародубський полк складався з дев'яти сотень: Стародубської, Погарської, Почепської, Мглинської, Топальської, Новозибківської, Семенівської, Новгород-Сіверської і Бакланської. Стародубськї полковники поєднували в одній особі військову і цивільну владу.

Однак, як це буває у чиновників і нині, полковники скрізь і завжди зловживали цими правами, використовуючи їх лише для власного збагачення.

У 1666 році цар Олексій Михайлович дає місту Стародубу право на самоврядування, дарує власну судову і адміністративну владу. В обов'язки Стародубського магістрату входило несення різних земельних повинностей і утримання розквартированих у Стародубі військ. А от несення цих повинностей перекладалося магістратом на плечі селян тих поселень, які ще не були віддані у володіння церков і козацької верхівки.

Такі села називалися магістратськими і для полегшення стягнення з них повинностей ділилися на волості. Через свавілля стародубських полковників, які зовсім не рахувалися з магістратом, ці села часто віддавали в користування кому-небудь з полкової старшини.

Так, наприклад, трапилося з селом Гарцеве. Полковник Скоропадський, який став згодом гетьманом, віддав цей населений пункт полковому обозному Дмитру Журману. Зрештою, у гарцівців стало два господарі: магістрат, що брав високі побори, і Журман, який намагався обібрати до нитки. Працювати на двох хазяїв було не під силу. Селяни неодноразово протестували, відмовляючись платити побори, за що піддавалися жорстокій розправі.

За повстання у полковій церкві піп виголосив проклін буйному Стародубу на сім поколінь

Хабарі, подвійні побори, безмежна влада над селянами важким тягарем лежали на плечах стародубців і не раз штовхали до повстань. Одне з таких заворушень закінчилося важкими наслідками. Воно трапилося в 1676 році. Після його придушення архієпископ Лазар Баранович посилає на Стародуб в 1677 році попа Стефана Шубу.

За повстання піп у Миколаївській полковій церкві виголосив проклін буйному Стародубу на сім поколінь. У ту ж ніч місто було підпалене у дванадцятьох місцях і майже вщент згоріло, включаючи стіни і вежі старої фортеці.

З шести церков (Миколи, Різдва Христового, Різдва Богородиці, Рукоположення, Воскресіння, Вознесіння і Архистратига Михаїла) вціліли лише три останніх. Прокляття це діяло б і понині, якби у 2003 році не було знято єпископом Брянським і Севським Феофілактом, який відпустив Стародубу те, що раніше вважалося найтяжчим гріхом - непокора місцевій владі.

http://val.ua/culture/Culture/193314.html